Вихователь Семененко О.В.

Навчання грамоти в дитячому садку

 

         Розв’язуючи  завдання з грамоти, дошкільний заклад покликаний здійснити якісну добукварну підготовку дітей. Навчати їх читати не обов’язково. Не можна на догоду амбіціям батьків нав’язувати малюкам не природну для них діяльність, що потребує відсутнього в дошкільнят рівня сформованості другої сигнальної системи, а отже, надмірного напруження.

         Проте не маємо права й штучно затримувати поступальний розвиток дитини, якщо вона проявляє інтерес до літер. Зацікавлених вихованців педагог може ознайомлювати з буквами та складами в процесі цікавої гри, не перетворюючи її на урок при цьому, інтегровано розв’язуючи інші освітні завдання.

         Методика „Розвивальне читання”  спрямована не лише на навчання дошкільнят читання, а водночас на розвиток їхнього мислення, уяви, мовлення, чуттєвої сфери, дрібної моторики, розширення уявлень про навколишній світ; а також формування позитивної мотивації не лише на набуття навичок читання, а й на пізнавальну діяльність загалом.

  Одна з особливостей методики – використання наочно-образного матеріалу. Оскільки мислення дошкільників переважно наочно-образне, тож засвоєння таких абстрактних понять, як  звук, літера, склад, слово – заскладне завдання для більшості з них. Тому під час навчання грамоти слід використовувати малюнки, картки, іграшки, предмети навколишньої дійсності. Це полегшує дітям засвоєння означених понять, залучає до роботи одночасно обидві півкулі головного мозку, завдяки чому під час сприймання нового гармонійно поєднується логічне та  асоціативно-образне мислення.  Наочність з одного боку полегшує процеси сприймання літер та співвіднесення їх з певним звуком, а з іншого – урізноманітнює і робить цікавою для дитини пізнавальну діяльність.

         Оскільки провідним видом діяльності дошкільників є ігрова, тому процес навчання читання доречно вибудовувати переважно у формі гри. Ігрова діяльність дає змогу паралельно й природно задіювати в роботу обидві півкулі головного мозку й активізувати мимовільну пам’ять.  Якщо не давати дитині установку на те, щоб вона вивчила літери, не просити її запам’ятати  й навчитися, вона буде просто гратися, слухати, спостерігати, переживати певні ситуації, розв’язувати логічні завдання, малювати, вирізати, ліпити, співати, тоді як літери запам’ятовуватимуться   мимовільно, непомітно.

   Психологи  вважають: з включенням мимовільної пам’яті інформація запам’ятовується набагато швидше й краще, ніж коли задіяні довільні процеси, керовані вольовими зусиллями. Дитину цікавлять зміст, результат  та процес її діяльності. Вона прагне бути успішною. Тому зміщення акцентів з процесу впізнавання літер і складів на гру допомагає запобігти негативним емоційним переживанням та напруженню в разі невдачі, дістати задоволення від виконаної роботи, а отже, формує позитивну мотивацію на навчання читання і пізнавальну діяльність загалом.

         Серед ігрових завдань на засвоєння навичок читання ефективні дидактичні рухливі ігри.  Вони гармонізують фізичний і духовний (культурний) розвиток дитини, сприяють отриманню м’язового та емоційного задоволення, розвитку функціональних можливостей, а отже, мають позитивний вплив на здоров’я дитини. Виконуючи ігрове завдання дошкільнята пересуваються кімнатою, шукаючи потрібні елементи, несуть їх у відповідне місце, щось перекладають тощо.

         В ігрових завданнях увага спочатку акцентується на тих видах діяльності, які подобаються дітям і які вони легко виконують, а потім – уже  на самому читанні. Це дає змогу кожній дитині опанувати процес читання у власному темпі, рухаючись від простого до складного, не відчуваючи себе невдахою чи невмійком, а  навпаки, почуваючись умілою та успішною.

         Мотивація та пізнавальний інтерес відіграють важливу роль у будь-якій діяльності. Щоб зовнішні вимоги середовища стали чинником розвитку дитини, вони мають стати її власною потребою.

   Тому доречно застосовувати такі прийоми мотивації, які сприяють отриманню дитиною задоволення від самого процесу читання.

 Наприклад:

·        Акцентувати увагу дітей не на формування навичок читання, а на виконання цікавих для них видів діяльності;

·        Використовувати у завданнях образи тварин і казкових персонажів, що не залишить дітей байдужими і значно підвищить інтерес до завдань;

·        Добирати близький і зрозумілий дошкільнятам, цікавий за змістом лексичний матеріал – слова, словосполучення, речення, тексти;

·        Приділяти увагу тому, щоб дібрані малюнки і тексти мали позитивне емоційне забарвлення, що сприяє створенню оптимістичного настрою, позитивному впливу на свідомість та емоції дітей;

·        Урізноманітнювати завдання для підтримання інтересу дітей до грамоти та зниження порогу втомлюваності;

·        Формулювати завдання, вживаючи   словосполучення: „якщо хочеш”, „якщо тобі подобається”, „якщо тобі цікаво” тощо. Завдяки цьому кожна дитина зможе сама вирішувати, чи виконувати їй завдання, обрати те, яке їй більше до вподоби, на свій розсуд виконати його повністю чи частково.

Методика „Розвивальне читання” орієнтована на цінності та інтереси дитини, розвиток її внутрішніх сил.


Пізнавати світ серцем і розумом

 

         Спонукати дітей пізнавати світ і серцем, і розумом, жити за законами добра і любові, поважати все, що нас оточує - головні постулати морального виховання, до яких закликав Василь Сухомлинський. Його твори, сповнені людяності  й життєвої мудрості, допомагають відкривати дітям світ, формувати у них позитивне сприйняття довкілля і себе, моральні риси, розуміння таких філософських понять, як душа, совість, добро, щастя.

         Старші дошкільнята вже мають певні уявлення про навколишній світ і поступово відкривають для себе свій внутрішній. У них накопичуються душевні сили, збагачуються життєві враження, диференціюється та деталізується особистий досвід, починається поступовий перехід на новий виток особистісного зростання. В цей час діти ставлять до дорослих безліч філософських запитань і чекають на них відповіді.

  Важливим напрямком роботи вихователя є сприяння становленню свідомості та формування  світобачення вихованців, уміння аналізувати побачене і почуте, замислюватися над усім цим, порівнювати нову інформацію з отриманою раніше.

         Саме у дошкільному віці в дітей складається власна картина навколишнього світу та самих себе, закладаються та формуються визначальні риси характеру, само сприйняття та самооцінка, поняття добра і зла, уявлення про те, що добре, а що – погано.  Психологи довели, що саме в дошкільному  дитинстві людина відкриває „свій порядок і своє місце в житті”. Малюк залюбки спостерігає, досліджує, відкриває для себе таємниці життя, що вирує навколо нього. Дуже важливо, щоб саме  на цьому віковому етапі наші хлопчики і дівчатка усвідомили, що в людській  душі і в житті людини має перемагати добро.

         І тут постає сакраментальне питання: як же достукатися до серця, до душі маленької дитини, як заронити зернята добра, так зростити гарні сходи, щоб вони не заросли у майбутньому „чортополохом”. Здавалося б, ні батьки, ні педагоги не навчають дітей обманювати, бути байдужими, жорстокими, нещирими. Звідки ж беруться жорстокі, байдужі, нещирі. Жадібні люди, чому навіть серед підлітків середнього шкільного віку дедалі частіше трапляються прояви нелюдської жорстокості щодо своїх однолітків, а часом і дорослих людей?

         Звідки беруться духовна сліпота та глухота, чому в цих дітей відсутнє почуття доброти, чому вони не вміють співчувати, жаліти. Ставити себе на місце іншої людини?  Адже всі вони, мабуть, чули в дитинстві багато слів про те, що добре, а що – погано, як можна вчиняти, а як – ні. Чому ж зерна добра не дали сходів, чому не був сформований у дитині той стрижень, який допомагає самостійно визначати у дорослому житті, як слід вчиняти у тій чи іншій ситуації, той духовний орієнтир, який не дає людині збитися з правильного шляху на манівці?

         Навчити дитину ставитися до інших з повагою і добротою, так, як би хотів, щоб ставилися до тебе, допомогти обрати адекватні моделі поведінки в тих чи інших випадках – такі завдання найважливіші у роботі педагога.  Неоціненну допомогу в цьому надає мудрий вчитель Василь Олександрович Сухомлинський, який стверджує, що добрі почуття беруть свій початок у дитинстві, а зерна людяності, доброти, ласки, доброзичливості треба сіяти та плекати в душах наших вихованців саме, поки вони ростуть і починають пізнавати світ.  У своїх творах він постійно торкається теми духовності, моральності.

         П’яти – шестирічна дитина часто чує слово  щастя, і в кожної, зрозуміло, складається своє розуміння того, що означає бути щасливим. Читаючи  дітям  твори В.Сухомлинського „Яке щастя”, „Найщасливіший листочок”, „Материнське щастя”, „Які ж ви щасливі!” намагаюся донести до них важливу думку, що щастя – це не обов’язково багато іграшок, цукерок, грошей,  інших благ. Щастя – це коли діти не плачуть, коли мама-гуска навіть з пораненими крилами може бути щасливою, бо її гусенята в безпеці. Що щасливою людина буде тоді, коли в родині немає сварок, коли народжується дитина, коли мама й тато не хворіють.

         Багато творів В.Сухомлинського присвячено роздумам над таким поняттям, як совість. У них на зрозумілих дітям прикладах він намагається пояснити, чому не можна кидати ляльку із зламаною ручкою, за що образився на дівчинку давно прочитаний букварик, чому дівчаткам  стало соромно перед соловейком, для чого невтомні мамині руки виливають під молоденькі яблуньки кожне відерце води і багато, багато іншого.

         Найбільш зрозумілим і яскравим твором, який допомагає донести до свідомості дітей таке складне моральне поняття, як   совість, є твір „Скляний чоловічок”. Скляний чоловічок – це казка, але совість є в кожної людини, і треба завжди прислухатися до неї  і намагатися жити так, щоб вона завжди залишалася чистою.

         Роз’яснювати дітям поняття „важко на душі”,  „що посієш, те й пожнеш” також допомагають твори видатного педагога „Легко на душі”, „Що найтяжче журавлям”, „Чекає своєї години”.

 Дітям  здатні усвідомити такі поняття, як душа, совість, добро, зло. Маємо чітко  усвідомлювати: якщо своєчасно не формувати світобачення малюка, не впливати на його свідомість, не торкатися життєво важливих тем, не пропонувати прийнятні й зрозумілі малюкові ціннісні орієнтири, йому буде важко визначитися у житті, знайти в ньому своє місце, стати справжньою ЛЮДИНОЮ.

Народна іграшка у вихованні дошкільників.

Звернення до традиційної народної іграшки у вихованні сучасних дітей вважаємо особливо актуальним з огляду на зміщення акцентів світосприйняття під впливом нестримної технологізації та віртуалізації суспільства. Зовні „примітивна” народна іграшка повязує сучасне дитинство з дитинством людства.

            На початкових етапах еволюційно-історичного процесу іграшка була культовим предметом – ідолом, божеством, фетишем, обрядовим атрибутом, та у нас час ці функції нею втрачені. Натомість на перший план виходить виховна роль, що полягає в тому, аби допомогти дитині відчути спорідненість зі своїми предками.

             З огляду на це великого значення набувають місцеві традиційні іграшки, які зберегли певну архаїчність форм і водночас відтворюють  місцеві пластичні, колірні, декоративні, конструктивно-дизайнерські смаки і уподобання, а також способи виготовлення.

            Важливо розуміти: сучасна дитина, спілкуючись із традиційною іграшкою,  сприймаючи її зорово та сенсорно, а іноді й на смак (іграшки з сиру, обрядове печиво), непомітно для себе прилучається до місцевої, а відтак і до загальної етнонаціональної культури.

            Ці іграшки зручні і зрозумілі для дитини, допомагають їй осягти реальний світ через символічну, узагальнено-образну мову народного мистецтва. У багатьох країнах світу створено музеї іграшки, в експозиціях яких значне місце належить саме традиційній народній іграшці.

Дерев’яні іграшки.

            У  казках багатьох народів, зокрема і українського, присутні мотиви перетворення дерева на людину і навпаки. За різними переказами і міфами, боги створили перших людей саме з дерева. Це свідчить про те, що воно – найдавніший матеріал, який людина почала творчо обробляти. Іграшка з дерева – тепла, зручна у грі, легка – обов’язково має супроводжувати сучасне дитинство, обмежене у контактах з природою. Бажано, аби малята самі навчилися щось майструвати із дерева.

             Більшість доступних нині дерев’яних іграшок належать до так званих акустично-механічних і рухливо-механічних.   Це – деркачі, фуркала, калатала, дерчаки, вітрячки, пташки, коники на коліщатах, візки, каруселі тощо. З дерева виготовляють також дитячі меблі, посуд, тачечки, грабельки, музичні інструменти, пташки-свищики, декоровані різьбленими орнаментами півні, коні тощо. Ці іграшки збереглися в приватних зібраннях та в музеях, хоча їх і нині виробляють в деяких областях України. Майстри  прикрашають їх орнаментами і це створює у дитини світлий оптимістичний настрій, формує позитивне сприйняття навколишнього світу.

Іграшки з глини.

 Освоєння глини як матеріалу для будівництва та створення ужиткових речей – важливий етап культурного розвитку людства. Найпоширеніші глиняні іграшки – свищики. Особливо свищики – птахи. Вони мають просту архаїчну форму без зайвої деталізації. Вироблялися  такі іграшки майже в усіх регіонах України, де процвітало гончарство. Трапляються також свищики у вигляді фігурок різних тварин – баранців, бичків, цапків, коників, оленів, свинок, човників тощо. Ці іграшки виконують, крім ігрової, ще й пізнавально - виховну функцію.

             Умовний, а не натуралістичний образ птаха, тварини, людини навчає дитину розуміти метафоричну мову традиційного мистецтва.  До того ж, бавлячись такими іграшками дитина навчається впізнавати реальні об’єкти за їхніми символічними образами, в узагальненому знаходити риси конкретного, що розвиває її спостережливість та кмітливість. Українська дитяча керамічна іграшка у своєму історичному зрізі напрочуд розмаїта, образно багата, позначена добрим гумором, сповнена оптимізму.

Їстівні іграшки.

Варто згадати і про іграшки з тіста. Обрядове фігурне печиво у вигляді різних тварин (коників, свинок, баранців, зайців)  та постатей людей випікали, а подекуди випікають і донині, в різних регіонах нашої країни. Діти не лише залюбки граються цими виробами, а й радо ласують ними.

            Відомі й іграшки із сиру, які виготовляються тільки в Карпатах в особливий спосіб вівчарами на полонинах. Такі іграшки образно пов’язані з Карпатами, їхніми природно-ландшафтними умовами і є органічною складовою гуцульського середовища.

 Іграшки з соломи, трави, лози.

 Типові екологічні іграшки – вироби з соломи і трави. Їх виробництво мало сезонний а подекуди епізодичний характер. Виготовляли такі іграшки зазвичай сільські умільці-хлібороби. Це солом’яні брязкальця у формі ромба та кулі, тарахкальця, іграшки у вигляді бичків, коників, ляльок тощо. Іграшки з соломи мають золотаво-теплий колір з холоднуватими сріблястими полисками.

 У різних місцевостях України, зокрема в селах і містечках поблизу річок та озер, поширені вироби з лози. Це – дитячі меблі, кошики, возики для ляльок та самі ляльки.

 Народна лялька.

             Особливе місце  в „іграшковій культурі” посідає лялька. Якщо більшість іграшок та ігор є винятково цариною дитинства, то лялька проривається у світ дорослих людей, стає об’єктом їхньої культової, художньо-творчої та наукової діяльності. Народні ляльки-іграшки безперечно, пов’язані з обрядово-ритуальними ляльками, яких іще в недалекому минулому виготовляли до певних дат та з різних приводів (весілля, посухи, хвороби тощо).

            Вузлова лялька- мотанка, гарно вбрана, з хрестом на обличчі, не призначена для дитячої гри. Її роль суто декоративна – вона допомагає осягнути сутність національного розуміння краси. Хатні ляльки – іграшки здебільшого роблять бабусі для своїх онуків, рідше – матері для доньок. Бабусина, мамина лялька, як і будь – яка  традиційна іграшка, - один з найважливіших атрибутів формування в дитини певних буттєво-пізнавальних модусів.

             Завдання педагога – донести до дитини ідею відтворення в образній основі  народних іграшок рис наших далеких предків, які жили на цій землі, обробляли і боронили її. Рис не конкретних, а узагальнених, символічних. Дуже важливо також розкрити дітям взаємозв’язок традиційних іграшок з народними піснями,  казками, баладами, народним орнаментом, колірними та  пластичними домінантами.

             Виховання на традиційній іграшково – ігровій основі аж ніяк не архаїзує суспільство. Воно дає змогу зберігати національну самобутність в умовах сучасної глобалізації.

Народна іграшка у вихованні дошкільників.

Звернення до традиційної народної іграшки у вихованні сучасних дітей вважаємо особливо актуальним з огляду на зміщення акцентів світосприйняття під впливом нестримної технологізації та віртуалізації суспільства. Зовні „примітивна” народна іграшка повязує сучасне дитинство з дитинством людства.

            На початкових етапах еволюційно-історичного процесу іграшка була культовим предметом – ідолом, божеством, фетишем, обрядовим атрибутом, та у нас час ці функції нею втрачені. Натомість на перший план виходить виховна роль, що полягає в тому, аби допомогти дитині відчути спорідненість зі своїми предками.

             З огляду на це великого значення набувають місцеві традиційні іграшки, які зберегли певну архаїчність форм і водночас відтворюють  місцеві пластичні, колірні, декоративні, конструктивно-дизайнерські смаки і уподобання, а також способи виготовлення.

            Важливо розуміти: сучасна дитина, спілкуючись із традиційною іграшкою,  сприймаючи її зорово та сенсорно, а іноді й на смак (іграшки з сиру, обрядове печиво), непомітно для себе прилучається до місцевої, а відтак і до загальної етнонаціональної культури.

            Ці іграшки зручні і зрозумілі для дитини, допомагають їй осягти реальний світ через символічну, узагальнено-образну мову народного мистецтва. У багатьох країнах світу створено музеї іграшки, в експозиціях яких значне місце належить саме традиційній народній іграшці.

Дерев’яні іграшки.

            У  казках багатьох народів, зокрема і українського, присутні мотиви перетворення дерева на людину і навпаки. За різними переказами і міфами, боги створили перших людей саме з дерева. Це свідчить про те, що воно – найдавніший матеріал, який людина почала творчо обробляти. Іграшка з дерева – тепла, зручна у грі, легка – обов’язково має супроводжувати сучасне дитинство, обмежене у контактах з природою. Бажано, аби малята самі навчилися щось майструвати із дерева.

             Більшість доступних нині дерев’яних іграшок належать до так званих акустично-механічних і рухливо-механічних.   Це – деркачі, фуркала, калатала, дерчаки, вітрячки, пташки, коники на коліщатах, візки, каруселі тощо. З дерева виготовляють також дитячі меблі, посуд, тачечки, грабельки, музичні інструменти, пташки-свищики, декоровані різьбленими орнаментами півні, коні тощо. Ці іграшки збереглися в приватних зібраннях та в музеях, хоча їх і нині виробляють в деяких областях України. Майстри  прикрашають їх орнаментами і це створює у дитини світлий оптимістичний настрій, формує позитивне сприйняття навколишнього світу.

Іграшки з глини.

  Освоєння глини як матеріалу для будівництва та створення ужиткових речей – важливий етап культурного розвитку людства. Найпоширеніші глиняні іграшки – свищики. Особливо свищики – птахи. Вони мають просту архаїчну форму без зайвої деталізації. Вироблялися  такі іграшки майже в усіх регіонах України, де процвітало гончарство. Трапляються також свищики у вигляді фігурок різних тварин – баранців, бичків, цапків, коників, оленів, свинок, човників тощо. Ці іграшки виконують, крім ігрової, ще й пізнавально - виховну функцію.

             Умовний, а не натуралістичний образ птаха, тварини, людини навчає дитину розуміти метафоричну мову традиційного мистецтва.  До того ж, бавлячись такими іграшками дитина навчається впізнавати реальні об’єкти за їхніми символічними образами, в узагальненому знаходити риси конкретного, що розвиває її спостережливість та кмітливість. Українська дитяча керамічна іграшка у своєму історичному зрізі напрочуд розмаїта, образно багата, позначена добрим гумором, сповнена оптимізму.

 Їстівні іграшки.

Варто згадати і про іграшки з тіста. Обрядове фігурне печиво у вигляді різних тварин (коників, свинок, баранців, зайців)  та постатей людей випікали, а подекуди випікають і донині, в різних регіонах нашої країни. Діти не лише залюбки граються цими виробами, а й радо ласують ними.

            Відомі й іграшки із сиру, які виготовляються тільки в Карпатах в особливий спосіб вівчарами на полонинах. Такі іграшки образно пов’язані з Карпатами, їхніми природно-ландшафтними умовами і є органічною складовою гуцульського середовища.

 Іграшки з соломи, трави, лози.

Типові екологічні іграшки – вироби з соломи і трави. Їх виробництво мало сезонний а подекуди епізодичний характер. Виготовляли такі іграшки зазвичай сільські умільці-хлібороби. Це солом’яні брязкальця у формі ромба та кулі, тарахкальця, іграшки у вигляді бичків, коників, ляльок тощо. Іграшки з соломи мають золотаво-теплий колір з холоднуватими сріблястими полисками.

 У різних місцевостях України, зокрема в селах і містечках поблизу річок та озер, поширені вироби з лози. Це – дитячі меблі, кошики, возики для ляльок та самі ляльки.

 Народна лялька.

             Особливе місце  в „іграшковій культурі” посідає лялька. Якщо більшість іграшок та ігор є винятково цариною дитинства, то лялька проривається у світ дорослих людей, стає об’єктом їхньої культової, художньо-творчої та наукової діяльності. Народні ляльки-іграшки безперечно, пов’язані з обрядово-ритуальними ляльками, яких іще в недалекому минулому виготовляли до певних дат та з різних приводів (весілля, посухи, хвороби тощо).

            Вузлова лялька- мотанка, гарно вбрана, з хрестом на обличчі, не призначена для дитячої гри. Її роль суто декоративна – вона допомагає осягнути сутність національного розуміння краси. Хатні ляльки – іграшки здебільшого роблять бабусі для своїх онуків, рідше – матері для доньок. Бабусина, мамина лялька, як і будь – яка  традиційна іграшка, - один з найважливіших атрибутів формування в дитини певних буттєво-пізнавальних модусів.

             Завдання педагога – донести до дитини ідею відтворення в образній основі  народних іграшок рис наших далеких предків, які жили на цій землі, обробляли і боронили її. Рис не конкретних, а узагальнених, символічних. Дуже важливо також розкрити дітям взаємозв’язок традиційних іграшок з народними піснями,  казками, баладами, народним орнаментом, колірними та  пластичними домінантами.

             Виховання на традиційній іграшково – ігровій основі аж ніяк не архаїзує суспільство. Воно дає змогу зберігати національну самобутність в умовах сучасної глобалізації.

Народна іграшка у вихованні дошкільників.

Звернення до традиційної народної іграшки у вихованні сучасних дітей вважаємо особливо актуальним з огляду на зміщення акцентів світосприйняття під впливом нестримної технологізації та віртуалізації суспільства. Зовні „примітивна” народна іграшка повязує сучасне дитинство з дитинством людства.

            На початкових етапах еволюційно-історичного процесу іграшка була культовим предметом – ідолом, божеством, фетишем, обрядовим атрибутом, та у нас час ці функції нею втрачені. Натомість на перший план виходить виховна роль, що полягає в тому, аби допомогти дитині відчути спорідненість зі своїми предками.

             З огляду на це великого значення набувають місцеві традиційні іграшки, які зберегли певну архаїчність форм і водночас відтворюють  місцеві пластичні, колірні, декоративні, конструктивно-дизайнерські смаки і уподобання, а також способи виготовлення.

            Важливо розуміти: сучасна дитина, спілкуючись із традиційною іграшкою,  сприймаючи її зорово та сенсорно, а іноді й на смак (іграшки з сиру, обрядове печиво), непомітно для себе прилучається до місцевої, а відтак і до загальної етнонаціональної культури.

            Ці іграшки зручні і зрозумілі для дитини, допомагають їй осягти реальний світ через символічну, узагальнено-образну мову народного мистецтва. У багатьох країнах світу створено музеї іграшки, в експозиціях яких значне місце належить саме традиційній народній іграшці.

Дерев’яні іграшки.

            У  казках багатьох народів, зокрема і українського, присутні мотиви перетворення дерева на людину і навпаки. За різними переказами і міфами, боги створили перших людей саме з дерева. Це свідчить про те, що воно – найдавніший матеріал, який людина почала творчо обробляти. Іграшка з дерева – тепла, зручна у грі, легка – обов’язково має супроводжувати сучасне дитинство, обмежене у контактах з природою. Бажано, аби малята самі навчилися щось майструвати із дерева.

             Більшість доступних нині дерев’яних іграшок належать до так званих акустично-механічних і рухливо-механічних.   Це – деркачі, фуркала, калатала, дерчаки, вітрячки, пташки, коники на коліщатах, візки, каруселі тощо. З дерева виготовляють також дитячі меблі, посуд, тачечки, грабельки, музичні інструменти, пташки-свищики, декоровані різьбленими орнаментами півні, коні тощо. Ці іграшки збереглися в приватних зібраннях та в музеях, хоча їх і нині виробляють в деяких областях України. Майстри  прикрашають їх орнаментами і це створює у дитини світлий оптимістичний настрій, формує позитивне сприйняття навколишнього світу.

Іграшки з глини.

 Освоєння глини як матеріалу для будівництва та створення ужиткових речей – важливий етап культурного розвитку людства. Найпоширеніші глиняні іграшки – свищики. Особливо свищики – птахи. Вони мають просту архаїчну форму без зайвої деталізації. Вироблялися  такі іграшки майже в усіх регіонах України, де процвітало гончарство. Трапляються також свищики у вигляді фігурок різних тварин – баранців, бичків, цапків, коників, оленів, свинок, човників тощо. Ці іграшки виконують, крім ігрової, ще й пізнавально - виховну функцію.

             Умовний, а не натуралістичний образ птаха, тварини, людини навчає дитину розуміти метафоричну мову традиційного мистецтва.  До того ж, бавлячись такими іграшками дитина навчається впізнавати реальні об’єкти за їхніми символічними образами, в узагальненому знаходити риси конкретного, що розвиває її спостережливість та кмітливість. Українська дитяча керамічна іграшка у своєму історичному зрізі напрочуд розмаїта, образно багата, позначена добрим гумором, сповнена оптимізму.

 Їстівні іграшки.

Варто згадати і про іграшки з тіста. Обрядове фігурне печиво у вигляді різних тварин (коників, свинок, баранців, зайців)  та постатей людей випікали, а подекуди випікають і донині, в різних регіонах нашої країни. Діти не лише залюбки граються цими виробами, а й радо ласують ними.

            Відомі й іграшки із сиру, які виготовляються тільки в Карпатах в особливий спосіб вівчарами на полонинах. Такі іграшки образно пов’язані з Карпатами, їхніми природно-ландшафтними умовами і є органічною складовою гуцульського середовища.

 Іграшки з соломи, трави, лози.

Типові екологічні іграшки – вироби з соломи і трави. Їх виробництво мало сезонний а подекуди епізодичний характер. Виготовляли такі іграшки зазвичай сільські умільці-хлібороби. Це солом’яні брязкальця у формі ромба та кулі, тарахкальця, іграшки у вигляді бичків, коників, ляльок тощо. Іграшки з соломи мають золотаво-теплий колір з холоднуватими сріблястими полисками.

 У різних місцевостях України, зокрема в селах і містечках поблизу річок та озер, поширені вироби з лози. Це – дитячі меблі, кошики, возики для ляльок та самі ляльки.

 Народна лялька.

            Особливе місце  в „іграшковій культурі” посідає лялька. Якщо більшість іграшок та ігор є винятково цариною дитинства, то лялька проривається у світ дорослих людей, стає об’єктом їхньої культової, художньо-творчої та наукової діяльності. Народні ляльки-іграшки безперечно, пов’язані з обрядово-ритуальними ляльками, яких іще в недалекому минулому виготовляли до певних дат та з різних приводів (весілля, посухи, хвороби тощо).

            Вузлова лялька- мотанка, гарно вбрана, з хрестом на обличчі, не призначена для дитячої гри. Її роль суто декоративна – вона допомагає осягнути сутність національного розуміння краси. Хатні ляльки – іграшки здебільшого роблять бабусі для своїх онуків, рідше – матері для доньок. Бабусина, мамина лялька, як і будь – яка  традиційна іграшка, - один з найважливіших атрибутів формування в дитини певних буттєво-пізнавальних модусів.

             Завдання педагога – донести до дитини ідею відтворення в образній основі  народних іграшок рис наших далеких предків, які жили на цій землі, обробляли і боронили її. Рис не конкретних, а узагальнених, символічних. Дуже важливо також розкрити дітям взаємозв’язок традиційних іграшок з народними піснями,  казками, баладами, народним орнаментом, колірними та  пластичними домінантами.

             Виховання на традиційній іграшково – ігровій основі аж ніяк не архаїзує суспільство. Воно дає змогу зберігати національну самобутність в умовах сучасної глобалізації.




НАСИЛЬСТВО В СІМ'Ї

Насильство в сім'ї - серйозна і поширена проблема в світі. Воно впливає на життя дітей і підлітків: третина дітей в Україні щороку спостерігають акти насильства в сім'ї. Діти матерів, що зазнали знущань, у шість разів частіше намагаються покінчити життя самогубством, а 50% таких дітей мають схильності до вживання наркотиків й алкоголю. Одна третина підлітків зазнає насилля в інтимних стосунках. Найбільш типовими наслідками такої ситуації стають такі скарги батьків чи вчителів на поведінку дітей:бійки, конфлікти з оточенням, низька успішність, замкненість тощо. До емоційних проблем таких дітей можна зарахувати: підвищену агресивність, знижений настрій, депресію, тривожність, страхи, нестійкість емоційної системи.

У тоталітарних сім'ях, де прийняті директивні, жорсткі форми виховання або дитину надмірно опікують, не враховуються потреби та психоемоційні особливості дитини, батьки не усвідомлюють жорстокої поведінки з дітьми. Вони вважають, що жорсткі умови виховання корисні, і не розуміють, що це негативно впливає як на психіку дитини, так і на стан її соматичного здоров'я.

Отже, насильство – це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування однієї людини по відношенню до іншої людини, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи як людини, так і громадянина, а також наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю.

Жертвою жорстокого ставлення у дитячому середовищі може стати будь-яка дитина. Але більш вразливими стають діти, які мають: фізичні недоліки (що носять окуляри, діти зі зниженим слухом або з руховими порушеннями), особливості поведінки (замкнуті, дуже активні), особливості зовнішності (руде волосся, веснянки, вага тіла і т. ін.), відсутність досвіду життя в колективі (домашні діти), низький інтелект і труднощі у навчанні, матеріальні проблеми в сім’ї, неможливість батьків купити модні, гарні речі.

Найбільш типовими причинами жорстокого поводження з дітьми в мікросередовищі, первинному колективі, на думку Ю. Василькової, Т. Василькової, А. Захарова, є:

- боротьба за лідерство;

- зіткнення різних субкультур, цінностей, поглядів і невміння толерантно ставитися до них;

- агресивність та віктимність;

- заздрість;

- відсутність предметного дозвілля;

- наявність у дитини психічних та фізичних вад

Значна кількість дітей, які перебувають у будь-яких дитячих колективах, зазнають насильства у тій чи іншій формі. Часто, говорячи про насильство, ми маємо на увазі лише фізичні його прояви, такі як побої, ляпаси і т. ін., зовсім забуваючи про такі форми насильства, як постійне або періодичне словесне ображення дитини, приниження її людської гідності, звинувачення її в тому, в чому вона не винна та інше, емоційна депривація (психічний стан, у якому люди відчувають недостатнє задоволення своїх емоційних потреб), ігнорування потреб дитини (психічне (емоційне) насильство). Проте слід зазначити, що будь-яке насильство призводить до порушення розвитку гармонійної особистості дитини.

Дослідники зазначають, що діти, які пережили різні види насильства, гірше вчаться, невпевнені, часто відчувають тривогу, гнів, депресії, власну неповноцінність. У них порушено контакт з дорослими, часто мають психопатії, стійкі поведінкові порушення (провокуючу, уникаючу, непередбачувану, адиктивну поведінку), соматичні порушення, розлади сну, апетиту. Перенесення в дитинстві насилля залишає відбиток у свідомості людини на все життя.

Найбільш поширеною причиною зростання насильства серед дітей , на нашу думку, є їхня агресивність. Сама по собі вона не робить дитину небезпечним для оточуючих. Більш того, кожна особистість повинна мати певний ступінь агресивності, адже її відсутність приводить людину до пасивності, слабкості і безвілля у життєво важливих ситуаціях. Однак усе повинно бути в міру.

Агресія виявляється у вигляді різних реакцій: роздратування, негативізм, злість, підозрілість, образа, вербальна агресія та інше. Найбільш небезпечною реакцією є використання фізичної сили проти іншої людини – фізична агресія. Діти нерідко схильні до прояву сили. На їхню думку, готовність до фізичнихдій, з’ясування відносин на кулаках є ознакою хоробрості, рішучості, мужності .

Розвитку агресивності як можливої захисної реакції на конфлікти з навколишньою дійсністю сприяє незадоволеність підлітків своїм становищем, труднощі у навчальній діяльності і спілкуванні, відсутність належного контролю з боку батьків.

Одним із джерел поширення насильства серед однолітків фахівці називають необмежений доступ дітей та молоді до Мережі Інтернет та телебачення .

В українському парламенті вже підготовлено законопроект, у якому пропонується обмежити показ на телебаченні сцен жорстокості і насильства. Автори законопроекту звертають увагу на те, що значна частина насильницьких злочинів вчиняється молоддю у стані наркотичного сп’яніння або ж під дією алкоголю.

Серед завдань цього проекту є заборона транслювати передачі та анонси, що містять сцени насильства і жорстокості. Адже відомо, що більшість дітей копіюють асоціальну поведінку телегероїв, тим паче своїх кумирів.

Таким чином, ми бачимо, що держава вживає низку заходів для викорінення в Україні жорстокого ставлення до дітей. Однак це негативне явище продовжує поширюватися.

Отже, для того, щоб зупинити поширення насильства потрібно продовжити ознайомлення вихователів і дітей з інформацією про прояви насильства, а також його наслідки. Особливу увагу варто приділяти психологічному насиллю. Педагогам слід проводити навчальні заняття про початкові форми прояву насильства, як реагувати на них, адже саме з цього починається формування насильницького стилю поведінки дітей відносно одне одного. Варто коригувати не лише форми поведінки дітей, а слідкувати за своєю поведінкою, тому що батьки, вчителі є, найчастіше, прикладом для дитини, надавати не лише медичну допомогу дітям, над якими було вчинено насилля, а й залучати до такої роботи фахівців-психологів, соціальних працівників. Окрім того, слід контролювати випадки насильства серед дітей, виявляти дітей-агресорів, організувати системну роботу з ними фахівців, індивідуально та у групах. Ознайомившись з цими актуальними проблемами в нашому закладі було проведено обстеження « Дослідження сфери сімейних взаємин у дітей» та дотримання прав дитини у навчальному закладі». Свою роботу ми спрямовуємо на попередження насильства у ДНЗ.

Проблема насильства над дітьми потребує подальшого вивчення. Поглибленого аналізу вимагають психологічні та соціально-педагогічні аспекти проблеми, розроблення технологій роботи з дітьми, які постраждали від насилля та з дітьми, які вчинили насилля.

Сьогодні в Україні дуже важливою є проблема освіти дітей з особливими освітніми потребами. У зв’язку з цим розширюється та удосконалюється мережа навчальних закладів компенсую чого типу (санаторні та спеціальні ), в яких безоплатно перебувають хворі діти і діти з вадами психофізичного розвитку. Але разом з цим більш широкого розвитку набуває й інклюзивна освіта, яка передбачає, що діти з особливими освітніми потребами відвідують звичайний дошкільний заклад, школу, навчаються і виховуються разом зі своїми ровесниками. Як свідчить практика передових європейських країн, більшість дітей з особливостями психофізичного розвитку може навчатись та виховуватись у навчальних закладах загального типу за умови відповідної системи навчально-виховної роботи. Головний принцип інклюзії: «Рівні можливості для кожного»
Навчання та виховання зазначеної категорії дітей передбачає використання особистісно орієнтованих підходів у навчально-виховному процесі, застосування індивідуальних, групових форм роботи, ураховуючи вплив різних видів розладів і хвороб на процес навчання.
Пріоритетними напрямами роботи є сприяння соціальному, емоційному та когнітивному розвитку кожної дитини для того, щоб вона почувалася неповторним, повноцінним учасником суспільного життя. Життя серед дітей допомагає таким дітям адаптуватись до нормальних життєвих ситуацій, позбутися почуття ізольованості, відчуження. З другого боку, діти, які їх оточують, та дорослі вчаться спілкуватися та працювати разом, формується почуття відповідальності за товаришів, які потребують не лише допомоги, а насамперед — прийняття та визнання. Адже у людей з особливими потребами та їхніх родичів однією з основних проблем є те, що суспільство не приймає цих людей, не розуміє їх, а інколи й боїться. Навчання та виховання дітей з особливими потребами базується на таких засадах: доступність усіх форм навчання й освітніх послуг; індивідуалізація та адаптація навчальних програм з урахуванням потреб і можливостей дитини; поєднання традиційних та інноваційних підходів до розвитку дитини; створення сприятливих умов для соціалізації, самовизначення та самореалізації дітей.



Ні - виховній агресії в сім’ї!

Виховуючи дитину, ми частіше використовуємо метод «агресії» і спрямовуємо на дитину потік нищівної енергії з величезним негативним зарядом. Ми зриваємося на дитині, не розуміючи, що цим «заряджаємо» її. А вона, не в змозі розрядитися, як ми з вами, накопичує агресію в собі. І рано чи пізно ця агресія дасться взнаки — дитина хворіє (від легких колік до серйозних психозів). Своєю нищівною словесною агресією батьки зазвичай намагаються наївно припинити імпульсивну агресію дитини, не замислюючись над тим, що дитина, коли стане дорослою, апробує такий урок на батьках. Ще один вид виховної агресії — тілесна: биття, ляпаси. Будь-яка дія бере реванш протидією. Ляпас колись може відгукнутися насильством, а биття — злочином. Вихована такими методами дитина дзеркально спрямує потік агресії на своїх дітей. Вона не забуде гніт батьківських емоцій і, сама стане пригнічувати. Своїми методами виховання ми позбавляємо дитину права на виявлення негативних емоцій, хоча самі їх провокуємо. Дуже важливо, щоб ми використовували симпатію та усмішку, підтримку, співчуття та навіювали доброту, бо всі негативні емоційні вияви позначаються на психічному стані дитини. Змініть тактику виховних впливів і полюбіть її, свою дитину. Якою б вона не була. Адже обов'язок батьків — зробити свою дитину щасливою. Тільки батькам під силу прокласти правильний шлях взаємин. Виявіть розуміння й любов, і дитина відплатить вам тим самим — любов'ю та розумінням!

Як зняти дитячу агресію?

1.Замислитися над причинами такої поведінки.

2.Якщо причина агресивності – дефіцит батьківської уваги, то Ви самі знаєте, що потрібно робити.

3.Не карайте малюка фізично.

4.Не кричіть, не звинувачуйте дитину у вчиненому. Це не допоможе.

5.Cпробуйте заспокоїти та відвернути дитячу увагу.

6.Поговоріть із дитиною, розкажіть, чого Ви від неї очікуєте.

7.Якщо напади агресії відбуваються досить часто, можна допомогти дитині і спрямувати її агресію в безпечне русло. Це можуть бути заняття спортом, найкраще – плаванням.

8.Іноді агресивним дітям допомагає боксерська груша, що знаходиться вдома у доступному місці.


Пізнавати світ серцем і розумом

            Спонукати дітей пізнавати світ і серцем, і розумом, жити за законами добра і любові, поважати все, що нас оточує - головні постулати морального виховання, до яких закликав Василь Сухомлинський. Його твори, сповнені людяності  й життєвої мудрості, допомагають відкривати дітям світ, формувати у них позитивне сприйняття довкілля і себе, моральні риси, розуміння таких філософських понять, як душа, совість, добро, щастя.

            Старші дошкільнята вже мають певні уявлення про навколишній світ і поступово відкривають для себе свій внутрішній. У них накопичуються душевні сили, збагачуються життєві враження, диференціюється та деталізується особистий досвід, починається поступовий перехід на новий виток особистісного зростання. В цей час діти ставлять до дорослих безліч філософських запитань і чекають на них відповіді.

Важливим напрямком роботи вихователя є сприяння становленню свідомості та формування  світобачення вихованців, уміння аналізувати побачене і почуте, замислюватися над усім цим, порівнювати нову інформацію з отриманою раніше.

            Саме у дошкільному віці в дітей складається власна картина навколишнього світу та самих себе, закладаються та формуються визначальні риси характеру, само сприйняття та самооцінка, поняття добра і зла, уявлення про те, що добре, а що – погано.  Психологи довели, що саме в дошкільному  дитинстві людина відкриває „свій порядок і своє місце в житті”. Малюк залюбки спостерігає, досліджує, відкриває для себе таємниці життя, що вирує навколо нього. Дуже важливо, щоб саме  на цьому віковому етапі наші хлопчики і дівчатка усвідомили, що в людській  душі і в житті людини має перемагати добро.

            І тут постає сакраментальне питання: як же достукатися до серця, до душі маленької дитини, як заронити зернята добра, так зростити гарні сходи, щоб вони не заросли у майбутньому „чортополохом”. Здавалося б, ні батьки, ні педагоги не навчають дітей обманювати, бути байдужими, жорстокими, нещирими. Звідки ж беруться жорстокі, байдужі, нещирі. Жадібні люди, чому навіть серед підлітків середнього шкільного віку дедалі частіше трапляються прояви нелюдської жорстокості щодо своїх однолітків, а часом і дорослих людей?

            Звідки беруться духовна сліпота та глухота, чому в цих дітей відсутнє почуття доброти, чому вони не вміють співчувати, жаліти. Ставити себе на місце іншої людини?  Адже всі вони, мабуть, чули в дитинстві багато слів про те, що добре, а що – погано, як можна вчиняти, а як – ні. Чому ж зерна добра не дали сходів, чому не був сформований у дитині той стрижень, який допомагає самостійно визначати у дорослому житті, як слід вчиняти у тій чи іншій ситуації, той духовний орієнтир, який не дає людині збитися з правильного шляху на манівці?

            Навчити дитину ставитися до інших з повагою і добротою, так, як би хотів, щоб ставилися до тебе, допомогти обрати адекватні моделі поведінки в тих чи інших випадках – такі завдання найважливіші у роботі педагога.  Неоціненну допомогу в цьому надає мудрий вчитель Василь Олександрович Сухомлинський, який стверджує, що добрі почуття беруть свій початок у дитинстві, а зерна людяності, доброти, ласки, доброзичливості треба сіяти та плекати в душах наших вихованців саме, поки вони ростуть і починають пізнавати світ.  У своїх творах він постійно торкається теми духовності, моральності.

            П’яти – шестирічна дитина часто чує слово  щастя, і в кожної, зрозуміло, складається своє розуміння того, що означає бути щасливим. Читаючи  дітям  твори В.Сухомлинського „Яке щастя”, „Найщасливіший листочок”, „Материнське щастя”, „Які ж ви щасливі!” намагаюся донести до них важливу думку, що щастя – це не обов’язково багато іграшок, цукерок, грошей,  інших благ. Щастя – це коли діти не плачуть, коли мама-гуска навіть з пораненими крилами може бути щасливою, бо її гусенята в безпеці. Що щасливою людина буде тоді, коли в родині немає сварок, коли народжується дитина, коли мама й тато не хворіють.

            Багато творів В.Сухомлинського присвячено роздумам над таким поняттям, як совість. У них на зрозумілих дітям прикладах він намагається пояснити, чому не можна кидати ляльку із зламаною ручкою, за що образився на дівчинку давно прочитаний букварик, чому дівчаткам  стало соромно перед соловейком, для чого невтомні мамині руки виливають під молоденькі яблуньки кожне відерце води і багато, багато іншого.

            Найбільш зрозумілим і яскравим твором, який допомагає донести до свідомості дітей таке складне моральне поняття, як   совість, є твір „Скляний чоловічок”. Скляний чоловічок – це казка, але совість є в кожної людини, і треба завжди прислухатися до неї  і намагатися жити так, щоб вона завжди залишалася чистою.

            Роз’яснювати дітям поняття „важко на душі”,  „що посієш, те й пожнеш” також допомагають твори видатного педагога „Легко на душі”, „Що найтяжче журавлям”, „Чекає своєї години”.

 Діти  здатні усвідомити такі поняття, як душа, совість, добро, зло. Маємо чітко  усвідомлювати: якщо своєчасно не формувати світобачення малюка, не впливати на його свідомість, не торкатися життєво важливих тем, не пропонувати прийнятні й зрозумілі малюкові ціннісні орієнтири, йому буде важко визначитися у житті, знайти в ньому своє місце, стати справжньою ЛЮДИНОЮ.

 

 

 


Comments